"ВІН ПОВЕРНУВСЯ, АЛЕ НЕ НАЗАВЖДИ"
Перший в Україні та Європі пам'ятник Кобзареві роботи видатного російського скульптора Володимира Беклемішева експонується в Харкові
Текст: Інна Можейко
«У гості на Батьківщину» - так називається проект громадської організації «Гостинна на Дворянській» спільно з корпорацією «Рубаненко і партнери». До ювілею Тараса Шевченка їм удалося привезти до Харкова з Києва пам'ятник Кобзареві, який зараз зберігається в основних фондах музею поета. На початку XX ст. цей пам'ятник було встановлено в Харкові на кошти родини Алчевських. У Харкові мармуровий Тарас експонуватиметься місяць.
«НЕЛЕГАЛЬНИЙ» ПАМ'ЯТНИК
У Харківському обласному архіві зберігається товстий альбом, переплетений у чорний коленкор. У ньому на цупких картонних аркушах акуратно наклеєно листи, фотографії, вирізки з газет.
Цей своєрідний щоденник Христина Алчевська - молодша донька Алчевських, поетеса, яку в сім'ї називали - Христею, почала складати в 1905 році. Саме в ньому міститься єдиний документ, з якого ми знаємо, як склалася доля першого в Україні пам'ятника Тарасові Шевченку - її власні спогади. Наведемо його повністю з дотриманням стилістики та граматики.
Істория нелегального памятника Т. Г. Шевченко (1898 p.)
Був часу Россії коли не дозволялося не тільки збирати жертв на пам. Шевченко, але й становити по великих містах, як Харків, монументи йому. Затвердити такого проекти не можна було офіціально. Тоді харьківський патріот- українець, банкір Олексій Алчевський задумав ствердити для Харкова шевченківський памятник через духовну свою та дарственну на імя жінки з умовою, що жинка повинна віддати се гор. Харкову, як Шевченковський садок з монументом у вічне городське володіння. Нотаріально се довелося затвердити (див. фотографію з натури, по Мироносицькому, бувшому Каспе ровському, пер., № 7). Однак по ділових непорозуміннях промисловця й банкіра Алчевського з графом Вітте, Алчевський заподіяв собі смерть, а жинка його (X. Д. Алчевська) мусила, не виповнивши заповіту про памятник, віддати кредіторам сквер імени Шевченка. Сю землю купив Шабельський; мармуровий Шевченк. бюст скульптури акад. Беклемішова, взяли собі Аччевські, а цегловий монумент, на котрому стояв сей бюст і досі дримає одиноко середь садочку закинутий і забутий там, де був раніше.
(Року 1910, Харків)
За скупими газетними нотатками вдалося встановити хронологію подій.
Мармуровий бюст було замовлено скульптору Беклемішеву в 1898 році. У листопаді 1900 газета «Південний край» повідомляє, що його було «... днями прислано з Петербурга». Там же повідомляється, що за виконання бюста заплачено 1000 рублів.
Біля пам'ятника часто збиралися вихованці недільної школи дружини Олексія Алчевського - Христини Данилівни Алчевської, сюди ж приходили гості. У той же альбом підклеєно лист Христини Данилівни Алчевської, матері Христі, найвідомішому юристу Анатолію Коні. Привід для листа - ситуація з україномовною пресою, але, крім усього іншого, Христина Данилівна пише:
«...1 раптом мені пригадався наш колишній сад, вираз вашого обличчя, коли Ви стояли біля бюста Шевченки і Ваша натхненна декламація натхненних віршів поета, які вам передавав Ваш знаменитий друг Щепкін».
У травні 1901-го загинув Олексій Алчевський, і почався розпродаж майна. Таким чином, пам'ятник навряд чи простояв на постаменті більше року. Більше трьох десятків років мармурове погруддя поета зберігалося в сім'ї Алчевських. Тільки на початку 30-х років Микола Алчевський передав його Харківській картинній галереї Т. Г. Шевченка, і в пам'ятника почалася нова історія. Він став експонатом галереї, пережив у Харкові окупацію і навіть трохи постраждав, а після війни разом з галереєю переїхав до Києва.
ІНІЦІАТОРИ ТА МЕЦЕНАТИ
Олексій Кирилович Алчевський - банкір, промисловець, меценат, палко любив Україну, народився в 1835 році в Сумах у сім'ї дрібного купця. У 25 років він, прагнучи до більшого, майже без будь-яких коштів переселяється до Харкова. До того моменту він уже був одружений на Христині Данилівні Журавльолій.
Щоб забезпечити собі і своїй сім'ї кошти для життя, Алчевський відкриває в Харкові невеликий чайний магазин. У 1868 році Алчевський засновує перший у Харкові і другий у Росії банк комерційного кредиту - Харківський торговий банк. З ініціативи Алчевського в 1871 році в Харкові на акціонерних засадах відкривається перший у Росії Земельний банк.
Наприкінці 1890 року удачливий банкір, відзначений почесним званням «комерції радника», перебував на вершині могутності: його особистий статок сягав уже 30 млн. руб., а в ділової публіки він мав репутацію «фінансового генія».
На початку 1901 року, в умовах кризи, що вибухнула, Олексій Алчевський потрапив у безвихідь. Потрібні були нові капітали, які в цих умовах не вдалося отримати ні від банків, ні від скарбниці. Останню й безнадійну відмову Алчевський отримав 4 травня 1901 року, а 7 травня, не вбачаючи виходу з такого становища, він кинувся під потяг на Царськосельському вокзалі.
Не меншою популярністю на Україні й далеко за її межами користувалося ім'я дружини Алчевського Христини Данилівни - педагога-просвітителя, основоположника методики навчання грамоти дорослих, засновника харківської жіночої безкоштовної недільної школи, якою вона керувала близько 50 років. За сприяння Алчевської недільні школи виникли в багатьох містах України та Росії, під її керівництвом створено навчальні посібники, схвально зустрінуті прогресивною громадськістю. На виставках у Москві, Нижньому Новгороді, Парижі, Антверпені, де висвітлювався педагогічний досвід Алчевської, їй присуджувалися вищі нагороди. У 1910 році її обрали віце- президентом Міжнародної ліги освіти, вона була членом багатьох російських і зарубіжних освітніх товариств.
Будинок Алчевських був одним з найавторитетніших культурних осередків Харкова; вони любили музику, драматичне мистецтво, близькими їх друзями були відомі українські пись¬менники та поети, театральні діячі, вчені.
СКУЛЬПТОР, РЕКТОР, ПЕДАГОГ
Погруддя Кобзаря. Олексій Алчевський замовив у 1898 році петербурзькому скульторові Володимиру Беклемішеву. Нам нічого не відомо про обставини цього замовлення, але, мабуть, вибір скульптора не був випадковим. Володимир Беклемішев - відомий російський скульптор - мав до Харкова безпосереднє відношення.
Він народився в 1861 році в Катеринославі. Володимиру виповнився рік. коли батьки переїхали до Харкова. У біографіях Беклемішева часто пишуть, що його батько був театральним декоратором . Насправді, його батько, гусарський полковник Беклемішев, декоратором став наприкінці життя, а з 1865 року він проходив як співучасник у знаменитій «сонцевській». або «дворянській»,; справі про підробку казначейських квитків. Беклемішева-старшоїо засудили до позбавлення всіх прав і заслання в Іркутську губернію. На момент вироку Володимиру Беклемішеву було всього 11 років.. Сім'я в Іркутськ не поїхала. Володимир навчався в Харкові.. Його віддали у 2-гу харківську гімназію. Початкову художню освіту він отримує в студії Єгора Шрейдера і в художній школі Марії Раєвеької-Іванової. У 17 років Володимир покидає Харків і вирушає підкорювати столицю. "
Напружене навчання, малі та великі срібні і і золоті медалі Академії мистецтв, пансіонерська поїздка на три роки за кордон - до Франції та Італії і. нарешті, після повернення - звання академіка за італійські роботи... :
У 1894 роуі Бекдемішев став професором і керівником скульптурної майстерні Вищого художнього училища при Академії мистецтв. Активна педагогічна діяльність зайняла найважливіше місце в його житті. Серед учнів професора були майбутні скульптори Матвій. Манізер, Леонід Шервуд, Анна Голубкіна,. Сергій Коненков і багато інших.
Восени 1919 року скульптора було заарештовано більшовиками за звинуваченням у причетності до партії кадетів і звільнено завдяки клопотанням учнів і втручанню Горького. Він поїхав до Новоржева Псковської області, де й помер 21 грудня 1919 року. Могила його загубилася.
